Суб'єкт первинного фінмоніторингу: хто це та які обов'язки

«А я взагалі суб’єкт фінансового моніторингу?» — це питання щороку постає перед нотаріусами, бухгалтерами, ріелторами, аудиторами й власниками бізнесу. І ціна неправильної відповіді тут не теоретична: за нею стоять реальні перевірки та штрафи. Первинний фінансовий моніторинг — це не абстрактна функція держави, а конкретний набір обов’язків, які закон покладає безпосередньо на визначене коло приватних осіб та установ. Розберемо по суті: хто належить до цього кола, що саме зобов’язаний робити суб’єкт і за що настає відповідальність.

Що таке первинний фінансовий моніторинг

В Україні систему протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму (ПВК/ФТ) встановлює Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» № 361-IX. Центральним органом у цій сфері та національним підрозділом фінансової розвідки є Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг).

Модель дворівнева. Первинний моніторинг здійснюють приватні суб’єкти (банк, нотаріус, ріелтор), які «на передовій» бачать операції клієнтів, перевіряють їх і повідомляють про ризикові. Державний моніторинг — це вже аналітична робота Держфінмоніторингу та інших державних регуляторів, які акумулюють ці повідомлення й за наявності підстав передають узагальнені матеріали правоохоронним органам, зокрема Бюро економічної безпеки (БЕБ), Національній поліції, СБУ. Тобто суб’єкт первинного фінансового моніторингу (СПФМ) — це та ланка, від сумлінності якої залежить уся система.

Хто є суб’єктом первинного фінмоніторингу

Перелік СПФМ визначає стаття 6 Закону № 361-IX. Умовно їх поділяють на дві групи.

Фінансові установи та прирівняні до них — для них обов’язки з фінмоніторингу є основними:

• банки, страховики, кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи;
• платіжні організації, учасники чи члени платіжних систем, оператори поштового зв’язку в частині послуг з переказу коштів;
• професійні учасники ринків капіталу та організованих товарних ринків (з окремими винятками);
• постачальники послуг, пов’язаних з обігом віртуальних активів.

Спеціально визначені суб’єкти — для них моніторинг вторинний щодо основної діяльності, він «вмикається» під час певних операцій:

• нотаріуси;
• адвокати, адвокатські бюро та об’єднання, а також інші суб’єкти, що надають юридичні послуги;
• аудитори, аудиторські фірми та суб’єкти господарювання, що надають бухгалтерські послуги;
• суб’єкти господарювання, що надають посередницькі послуги під час операцій купівлі-продажу нерухомого майна (ріелтори);
• суб’єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку, коли сума операції дорівнює або перевищує 400 тис. грн;
• суб’єкти господарювання, що проводять лотереї та/або азартні ігри (гральний бізнес);
• особи, які надають послуги зі створення, забезпечення діяльності або управління юридичними особами.

Категорія	Коли виникає обов’язок
Банки, платіжні, страхові установи	Постійно, у межах фінансових послуг
Постачальники послуг обігу віртуальних активів	Постійно, у межах діяльності
Нотаріуси, адвокати, аудитори, бухгалтери	Під час визначених законом операцій клієнта
Ріелтори	Під час операцій з нерухомістю
Торгівля за готівку	За операції ≥ 400 тис. грн
Гральний бізнес	Під час визначених операцій

Ключове, що варто засвоїти: статус СПФМ виникає з факту діяльності, а не з реєстрації в якомусь окремому реєстрі. Якщо нотаріус посвідчує договори, а ріелтор супроводжує купівлю-продаж — він уже суб’єкт, незалежно від того, оформив він внутрішні документи чи ні.

Обов’язки суб’єкта первинного фінмоніторингу

Базові обов’язки СПФМ визначає стаття 8 Закону № 361-IX. Три з них — «організаційні», і без них решта просто не працює.

1. Постановка на облік у Держфінмоніторингу

СПФМ зобов’язаний стати на облік у Держфінмоніторингу у строки, встановлені законом (для більшості — до або в день проведення першої фінансової операції; для нотаріусів, адвокатів та інших спеціально визначених суб’єктів — у строки після початку відповідної діяльності). Це не формальність: саме через кабінет обліку суб’єкт надалі подає повідомлення.

2. Призначення відповідального працівника

Суб’єкт призначає відповідального працівника за проведення фінансового моніторингу (вимоги до нього деталізує стаття 7). Для СПФМ, які працюють одноосібно (наприклад, приватний нотаріус чи ФОП-бухгалтер), обов’язки відповідального працівника він виконує сам. Ця особа відповідає за організацію моніторингу, подання повідомлень і взаємодію з Держфінмоніторингом.

3. Розробка внутрішніх правил ПВК/ФТ

СПФМ розробляє й затверджує внутрішні документи з питань фінансового моніторингу — правила та програми, що описують, як саме суб’єкт ідентифікує клієнтів, оцінює ризики, виявляє порогові й підозрілі операції, зберігає документи. Це не «папірець для перевірки», а робочий алгоритм: під час контролю відсутність або формальність цих правил — одне з перших порушень, яке фіксують.

Належна перевірка клієнта (НПК / KYC)

Серцевина всієї системи — належна перевірка клієнта (НПК, у міжнародній практиці — KYC, «знай свого клієнта»). Її вимоги встановлює стаття 11 Закону № 361-IX. НПК передбачає:

1. Ідентифікацію — встановлення даних клієнта (для фізособи — П.І.Б., дата народження, реєстраційні дані; для юрособи — найменування, код ЄДРПОУ, структура власності).
2. Верифікацію — підтвердження цих даних за офіційними документами чи даними з надійних джерел, а не «зі слів».
3. Встановлення кінцевого бенефіціарного власника (КБВ) — реальної фізичної особи, яка контролює клієнта-юрособу, навіть якщо формально він оформлений на інших.
4. З’ясування мети й характеру ділових відносин — навіщо клієнту ця операція та чи узгоджується вона з його діяльністю.

Усе це працює через ризик-орієнтований підхід: обсяг перевірки має відповідати рівню ризику. Клієнт із простою типовою операцією потребує стандартної перевірки; клієнт із високим ризиком (складна структура власності, зв’язок із високоризиковими юрисдикціями, статус політично значущої особи) — поглибленої. У моїй експертній практиці саме поверхова, «однакова для всіх» перевірка найчастіше й стає слабким місцем суб’єкта.

Повідомлення про операції та зберігання документів

СПФМ зобов’язаний виявляти й повідомляти Держфінмоніторинг про два типи операцій.

• Порогові операції — фінансові операції на суму від 400 тис. грн (для суб’єктів грального бізнесу та операцій з віртуальними активами поріг нижчий — від 30 тис. грн) за наявності хоча б однієї з визначених законом ознак (наприклад, готівкові розрахунки, переказ за кордон у певні юрисдикції тощо).
• Підозрілі операції — незалежно від суми, якщо є підозра, що кошти пов’язані з легалізацією доходів чи фінансуванням тероризму, або операція не має очевидного економічного сенсу.

Повідомлення подаються у встановлені законом строки в електронній формі. Окремо діє обов’язок зберігати документи та інформацію щодо клієнта й операцій не менше 5 років після завершення ділових відносин або проведення операції. Це критично: за відсутності документів суб’єкт не зможе довести, що НПК взагалі проводилася.

Коли нотаріус чи адвокат звільнений від повідомлення

Це чутливе питання, і закон вирішує його на користь адвокатської таємниці й права на правову допомогу. За статтею 10 Закону № 361-IX нотаріуси, адвокати, адвокатські бюро та об’єднання, інші суб’єкти, що надають юридичні послуги, аудитори та суб’єкти бухгалтерських послуг не зобов’язані повідомляти про свої підозри, якщо відповідна інформація стала їм відома за обставин, що є предметом професійної (адвокатської) таємниці, або у зв’язку з виконанням функцій захисту чи представництва клієнта в судочинстві, досудовому врегулюванні спору, а також під час консультування щодо такого захисту чи представництва.

Проте це звільнення не безмежне: воно не діє, коли адвокат чи нотаріус безпосередньо бере участь в операції на кшталт управління коштами клієнта, купівлі-продажу нерухомості, створення чи управління юридичною особою — тобто діє як «фінансовий посередник», а не як захисник. Межу тут треба оцінювати за характером конкретної дії.

Відповідальність за порушення

Відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері фінмоніторингу встановлює стаття 32 Закону № 361-IX. Санкції накладає відповідний суб’єкт державного фінансового моніторингу (регулятор): для банків — Національний банк України; для нотаріусів, адвокатів і ріелторів — Міністерство юстиції України; для інших категорій — відповідний державний регулятор або Держфінмоніторинг.

Розмір штрафів залежить від суб’єкта й тяжкості порушення. Для банків санкції можуть сягати значних розмірів. Для спеціально визначених суб’єктів (нотаріусів, ріелторів, бухгалтерів) суми помірніші, але цілком відчутні, а систематичні порушення можуть тягнути й інші наслідки — аж до заходів впливу щодо права на діяльність. Точні межі санкцій за конкретне порушення варто звіряти з чинною редакцією статті 32, оскільки законодавець періодично переглядає ці норми.

Типові помилки з експертної практики

Аналізуючи документи суб’єктів, я найчастіше стикаюся з такими дефектами:

• Відсутність або формальність внутрішніх правил ПВК/ФТ — правила або взагалі не розроблені, або скопійовані «шаблоном» і не відповідають реальній діяльності суб’єкта.
• Формальна ідентифікація клієнта — дані переписані з паспорта «для галочки», без верифікації, без встановлення КБВ і без оцінки ризику.
• Ігнорування ризик-орієнтованого підходу — однаковий мінімальний рівень перевірки для всіх, зокрема й для очевидно високоризикових клієнтів.
• Пропуск порогових операцій — суб’єкт не відстежує поріг у 400 тис. грн і не подає обов’язкові повідомлення.
• Неналежне зберігання документів — після завершення угоди матеріали не зберігаються повні 5 років, і суб’єкт не може підтвердити виконання обов’язків.
• Нерозуміння власного статусу — переконання «моя діяльність під це не підпадає», тоді як за статтею 6 суб’єкт давно мав стати на облік.

Кожна з цих помилок окремо здається дрібницею, але разом вони формують картину, за якою перевірка легко доводить систематичне невиконання обов’язків.

---

Первинний фінансовий моніторинг — це не бюрократія заради бюрократії, а зона реальної відповідальності, у якій формальний підхід коштує дорого. Якщо ви не впевнені, чи підпадає ваша діяльність під ці вимоги, або хочете заздалегідь оцінити, наскільки коректно вибудувані ваші внутрішні правила та процедури НПК, зважена консультація й фахова експертна оцінка допоможуть побудувати позицію на фактах, а не на припущеннях. Звертайтеся — розгляну ваше питання в межах експертної компетенції.